About the lab

‘Land to Return, Land to Care’ is a laboratory for artistic research on war experiences. The project brought together curators, artists, and researchers who through dialogue looked for ways to comprehend the war and reflected on changes in their own lives and the environment.

During the autumn of 2022, ten Ukrainian artists created new artworks using image, sound, and text. The laboratory included internal workshops and discussions among participants and curators, while the general audience could join lectures and meetings with experts who research the impact of war through art, ecology, and information technologies.

Lab participants: Piotr Armianovski, Asia Bazdyrieva, Kateryna Buchatska, Maksym Ivanov, Viktor Konstantinov, Andrii Rachynskyi and Daniil Revkovskyi, Kseniia Shcherbakova, Ivan Skoryna, Kseniia Yanus.

The artistic research lab on war experiences ‘Land to Return, Land to Care’ is supported by the British Council as part of the UK/Ukraine Season of Culture — ‘Future Reimagined’.

Project’s thematic focus

Organisers
and team

Lab initiator
Museum of Odesa Modern Art

Lab partners
Cultural memory platform Past / Future / Art
NGO Slushni Rechi
SoundCamp arts cooperative
Acoustic Commons project

Lab team
Curators — Natalka Revko, Oksana Dovgopolova, Kateryna Semenyuk
Manager — Valeriia Nasedkina
Communication manager — Kateryna Iholkina
Curators of the sound project — Glenn Boulter, Mort Drew, Timothy Maxymenko, Grant Smith, Sam Smith
Translator — Les Vynogradov
Design — Kultura Studio

Ще сильніше це відчуття розладнання спогадів проступило навесні, коли Київ був напівоточений російськими військами. Хто знав, що я побуваю у кількох квартирах, куди доставлятиму продукти, потраплю у гараж фелоу-волонтерів і запам’ятаю усі смітники зі склотарою на районі (для коктейлів Молотова, звісно)? Хто знав, що прямо на місці, де я вперше слухав The Cure та ходив босим по снігу (в різні роки), доведеться копати траншею?

Ніхто не знав, але війна мобілізувала нас майже миттєво. Щойно минули перша паніка та розгубленість, я доєднався до волонтерської групи, яка допомагала теробороні. Наразі Київська область повністю деокупована, я більше не займаюсь волонтерством, а підрозділ, якому ми допомагали, направили в інший регіон. Але та практика — копання траншей — лишається зі мною як свіжий спогад. Тепер я на один день повернувся до неї.

У п’ятницю, 16-го вересня, я знову копав траншею, на тому ж місці, що й навесні. Попри відступ російських військ, я все одно зберіг геолокацію в таємниці. До того ж ця траншея першопочатково була задумана як фіктивна споруда для відвернення уваги від основної позиції тероборони.

Я копаю фіктивний окоп і думаю про тих, хто копає справжні. Де вони? Чи звикли вони до військового життя? Чи втомились? Скільки окопів вони уже викопали? Як часто вони беруть до рук лопату, щоб так буквально піклуватися про землю, яку ми захищаємо?

Contacts

NGO Slushni Rechi
slushnirechi@gmail.com

Cultural memory platform Past / Future / Art
info@pastfutureart.org

Ще сильніше це відчуття розладнання спогадів проступило навесні, коли Київ був напівоточений російськими військами. Хто знав, що я побуваю у кількох квартирах, куди доставлятиму продукти, потраплю у гараж фелоу-волонтерів і запам’ятаю усі смітники зі склотарою на районі (для коктейлів Молотова, звісно)? Хто знав, що прямо на місці, де я вперше слухав The Cure та ходив босим по снігу (в різні роки), доведеться копати траншею?

Ніхто не знав, але війна мобілізувала нас майже миттєво. Щойно минули перша паніка та розгубленість, я доєднався до волонтерської групи, яка допомагала теробороні. Наразі Київська область повністю деокупована, я більше не займаюсь волонтерством, а підрозділ, якому ми допомагали, направили в інший регіон. Але та практика — копання траншей — лишається зі мною як свіжий спогад. Тепер я на один день повернувся до неї.

У п’ятницю, 16-го вересня, я знову копав траншею, на тому ж місці, що й навесні. Попри відступ російських військ, я все одно зберіг геолокацію в таємниці. До того ж ця траншея першопочатково була задумана як фіктивна споруда для відвернення уваги від основної позиції тероборони.

Я копаю фіктивний окоп і думаю про тих, хто копає справжні. Де вони? Чи звикли вони до військового життя? Чи втомились? Скільки окопів вони уже викопали? Як часто вони беруть до рук лопату, щоб так буквально піклуватися про землю, яку ми захищаємо?